Інсулінорезистентність: сигнал організму, який не варто ігнорувати

Інсулінорезистентність — одне з найпоширеніших порушень обміну речовин. Багато жінок дізнаються про неї випадково: з результатів аналізів або під час обстеження через нерегулярний цикл чи труднощі із зачаттям. Що раніше ІР виявлено, то простіше її скоригувати й знизити ризики для здоров’я, зокрема під час вагітності.

Що таке інсулінорезистентність

Інсулін — гормон підшлункової залози. Він допомагає глюкозі з крові потрапити в клітини м’язів, печінки та жирової тканини. При інсулінорезистентності клітини реагують на інсулін слабше. Щоб утримати рівень глюкози в нормі, підшлункова залоза виробляє його більше.

Роками організм може компенсувати цей стан: глюкоза в межах норми, а інсулін підвищений. Коли резерви підшлункової виснажуються, глюкоза починає зростати. Так розвивається переддіабет, а згодом може розвинутися цукровий діабет 2 типу.

Інсулінорезистентність — це хвороба?

Це не окрема хвороба в звичному розумінні, а метаболічний стан. Він лежить в основі метаболічного синдрому, переддіабету, діабету 2 типу, жирової хвороби печінки і часто супроводжує СПКЯ. Тому ІР варто сприймати як сигнал: лікар має оцінити обмін речовин загалом, а не лише один показник.

Чому виникає інсулінорезистентність

Найчастіше ІР формується через поєднання кількох чинників:

• надлишок вісцерального жиру, тобто жиру в ділянці живота;
• малорухливий спосіб життя;
• харчування з надлишком калорій, цукру та ультраоброблених продуктів;
• хронічний недосип і стрес;
• спадковість (цукровий діабет 2 типу у близьких родичів);
• синдром полікістозних яєчників (СПКЯ);
• вагітність: у другому-третьому триместрі чутливість до інсуліну фізіологічно знижується;
• прийом деяких ліків, наприклад глюкокортикоїдів.

Важливо: інсулінорезистентність буває і в жінок з нормальною вагою.

Симптоми інсулінорезистентності

Часто ІР не дає жодних скарг. Проте є ознаки, на які звертає увагу лікар:

• окружність талії понад 80 см у жінок;
• акантоз: темні «оксамитові» ділянки шкіри на шиї, в пахвах, пахових складках;
• множинні дрібні папіломи на шиї та в пахвах;
• підвищений артеріальний тиск;
• підвищені тригліцериди та знижений «хороший» холестерин (ЛПВЩ);
• ознаки жирової хвороби печінки на УЗД;
• у жінок: нерегулярний цикл, акне, надмірний ріст волосся на обличчі й тілі.

Втома, сонливість після їжі, потяг до солодкого і складнощі зі схудненням теж можуть супроводжувати ІР. Але ці скарги неспецифічні й самі по собі діагноз не підтверджують.

Аналіз на інсулінорезистентність та індекс НОМА 

Одного універсального «тесту на інсулінорезистентність» не існує. Лікар оцінює кілька показників:

• глюкоза та інсулін натщесерце: з них розраховують індекс HOMA-IR;
• глікований гемоглобін (HbA1c): середній рівень глюкози за 2–3 місяці;
• пероральний глюкозотолерантний тест (ПГТТ) з 75 г глюкози: показує, як організм справляється з навантаженням.

HbA1c і ПГТТ виявляють переддіабет і діабет, тобто наслідки ІР. За потреби лікар також призначає ліпідограму, печінкові проби та УЗД печінки.

Індекс HOMA-IR: як розраховують і яка норма

HOMA-IR = глюкоза натщесерце (ммоль/л) × інсулін натщесерце (мкОД/мл) / 22,5

Єдиної норми не існує. Багато лабораторій вважають підвищеним значення понад 2,5–2,7, але пороги залежать від методу визначення інсуліну та популяції. Що вищий індекс, то ймовірніша знижена чутливість до інсуліну. Результат завжди інтерпретує лікар разом з іншими показниками. Під час вагітності HOMA-IR для діагностики не використовують.

Як підготуватися до аналізів

• Здавайте кров вранці, натщесерце: після 8–14 годин без їжі. Чисту воду пити можна.
• Напередодні відмовтеся від алкоголю та інтенсивних тренувань.
• Прийом ліків узгодьте з лікарем заздалегідь.
• Перед ПГТТ три дні харчуйтеся як зазвичай, не обмежуючи вуглеводи. Під час тесту не їжте, не куріть і мінімально рухайтеся.

Чи можна вилікувати інсулінорезистентність 

Чутливість до інсуліну можна суттєво покращити, особливо на ранньому етапі, до розвитку діабету. Генетична схильність при цьому лишається, тому важливо підтримувати досягнутий результат.

Як знизити інсулінорезистентність:

• Зменшити вагу на 5–10%, якщо вона надлишкова. У великому дослідженні DPP зниження ваги приблизно на 7% разом із регулярною активністю зменшило ризик діабету 2 типу на 58%.
• Рухатися: щонайменше 150 хвилин помірної активності на тиждень (швидка ходьба, плавання, велосипед) плюс 2–3 силові тренування. М’язи — головний «споживач» глюкози.
• Спати 7–9 годин: хронічний недосип погіршує чутливість до інсуліну вже за кілька ночей.
• Знижувати рівень стресу: хронічно підвищений кортизол посилює ІР.

Якщо зміни способу життя недостатньо, лікар може призначити препарати, що підвищують чутливість тканин до інсуліну. Не призначайте їх собі самостійно.

Харчування при інсулінорезистентності

Однієї «дієти від інсулінорезистентності» немає. Найкращу доказову базу має середземноморський тип харчування. Основні принципи:

• основа раціону — овочі, бобові, цільнозернові крупи;
• білок у кожному прийомі їжі: риба, птиця, яйця, кисломолочні продукти;
• корисні жири: оливкова олія, горіхи, насіння, жирна риба;
• мінімум цукру, солодких напоїв, білого борошна та ультраоброблених продуктів;
• регулярне харчування, а кількість прийомів їжі підбирається індивідуально.

Фрукти не заборонені. Краще їсти їх цілими, а не у вигляді соків.

Інсулінорезистентність та СПКЯ 

Інсулінорезистентність виявляють у більшості жінок із синдромом полікістозних яєчників, зокрема і з нормальною вагою. Надлишок інсуліну стимулює вироблення чоловічих гормонів (андрогенів) у яєчниках. Через це порушується овуляція, з’являються акне та надмірний ріст волосся, а завагітніти стає складніше.

Міжнародні рекомендації щодо СПКЯ радять перевіряти вуглеводний обмін в усіх жінок із цим діагнозом. Корекція інсулінорезистентності часто допомагає відновити цикл і підвищити шанси на вагітність.

Інсулінорезистентність і вагітність

Під час планування. ІР може заважати овуляції. Якщо покращити чутливість до інсуліну до зачаття, зростають шанси на вагітність і знижується ризик ускладнень.

Під час вагітності. З другого триместру гормони плаценти природно знижують чутливість до інсуліну: так організм забезпечує малюка глюкозою. Якщо підшлункова залоза не справляється з цим навантаженням, розвивається гестаційний діабет. Ризик вищий у жінок з ІР, СПКЯ, надлишковою вагою або діабетом у родині. Тому глюкозу перевіряють на першому візиті, а на 24–28 тижні проводять ПГТТ.

Коли звернутися до лікаря

Запишіться на консультацію, якщо:

• аналізи показали підвищену глюкозу, інсулін або HbA1c;
• окружність талії перевищує 80 см або вага зростає без видимих причин;
• цикл нерегулярний, є акне чи надмірний ріст волосся;
• ви плануєте вагітність і маєте фактори ризику;
• у близьких родичів є цукровий діабет 2 типу.

Інсулінорезистентність — це сигнал, що організму потрібні зміни, і з ним можна ефективно працювати. Якщо ви плануєте вагітність або хочете перевірити свій обмін речовин, запишіться на консультацію до ендокринолога або  гінеколога-ендокринолога у клініці «Гравімед». Лікар оцінить ваш стан, призначить потрібні аналізи і складе план дій. Під час вагітності ми супроводжуємо вас у межах програми ведення вагітності.

Інформація в статті має ознайомчий характер і не замінює консультацію лікаря.

FAQ

Чи може бути інсулінорезистентність при нормальній вазі?

Так. Вона трапляється у жінок з нормальною вагою, особливо при СПКЯ, спадковій схильності та малорухливому способі життя.

Чи завжди інсулінорезистентність переходить у діабет?

Ні. Якщо вчасно змінити спосіб життя, ризик цукрового діабету 2 типу можна суттєво знизити.

Чи треба відмовитися від фруктів?

Ні. Цілі фрукти в помірній кількості можна. Обмежувати варто соки, солодощі та солодкі напої.

Чи допомагають інозитол, берберин та інші добавки?

Доказова база щодо них обмежена, і вони не замінюють зміну способу життя. Прийом будь-яких добавок обговоріть з лікарем.

Хто лікує інсулінорезистентність?

Ендокринолог. Якщо ІР пов’язана з порушенням циклу, СПКЯ, плануванням чи веденням вагітності, до лікування долучається гінеколог або гінеколог-ендокринолог.

Як часто перевіряти аналізи?

Частоту визначає лікар залежно від результатів і факторів ризику.